Рима

Про учнів 4 класу - випускників 2017 року

 Ми пишемо день

Прозоре, чисте небо

Дивиться на тебе!

Синя, як блакить

По небу хмарка мчить.

Жене її зі сходу вітер,

Цвітуть в саду весняні квіти.

Плетуть віночки сини і дочки,

А ми в куточку плетем рядочки. 

Величний дуб півнеба закриває.

Над дубом тим ласкаве сонце сяє.

Страховисько тут сонечко закрило.

І віршик ми складати закінчили...

Подумали" Ми хочем ще складати!"

Та Вовка раптом вирішив поспати.

Порадились з дівчатками разом.

Про нього віршик складемо гуртом.

Лежить хлопчина на сонечку на лаві

(Як добре, що не влігся у канаві).

Вже сниться сон маленькому дитяті...

Та раптом чуєм "Поможіть хлоп*яті!"

Ми обернулися і скрикнули "О, Вова!

Яка ж у тебе голова здорова!

Як зміг її під лаву вперти?

Не знаю що робити, скажу тобі відверто!"

І кинулись разом ми Вову рятувати,

Щоб зміг він повернутися до рідної, до хати.

Бабуся та дідусь радіють до нестями:

Як добре, що голівонька із нами!"

                                Впізнай себе
                                                                 

Зима не сувора

Я чую як люди зими не шанують:

«Слизька та холодна!», «Морози лютують!»

Воно й зрозуміло, тепло звісно ближче,

Заметів немає та хуґа не свище.

Навколо огляньтесь! Красу зрозумійте!

Зиму-господиню ображати не смійте.

Хто вміє наткати той килим перлистий,

Що землю вкриває, яскравий і чистий?

Рослинам нав’яже шапок і сукеньок,

І зразу уявиш турботливих неньок.

Хто шуби їм дасть і м’які, і пухкенькі?

«Як добре відчути, що ручкам тепленько!»

А ще про тварин. «А їм від зими що?

Поїсти не знайдеш!» «А люди навіщо?»

Ця панна на людськість усіх перевіре.

Чи вартий "природи цар" простої довіри.

Зима не сувора – вона вимагає.

Ніщо не завмерло – лише спочиває.

Завдячивши їй, сили все набереться.

Дасть дорогу весні – світ красою проб’ється.

                  

Вовка та Сашко

    Написана на основі байки Леоніда Глібова "Вовк та Ягня"

 На світі вже давно ведеться

 Що нижчий перед вищим гнеться, 

 А більший меншого тусає та ще й і б*є

 За тим що сила є.

 От якось вирішили ми, 

 Що чинять скверно із людьми.

 І скривджують не тільки їх,

 А й неньок їхніх дорогих.

 Одного разу серед дня 

 малий Сашко (дурне ягня)

 Забилося до річки

 Побавитись в водичці.

 Чи довго бавився чи ні, 

 Аж бачить суне Вовка,

 Такий страшенний та здоровенний

 І так прямісінько іде 

 До бідного хлоп*яти.

 Хлоп*яті нікуди тікати.

 Сидить сердешне і дрижить.

 А Вовка наче комісар кричить:

 "Та як ти смієш тут купатись

 І каламутить берег мій?!

 Чи думаєш, що будем вдвох штовхатись?

 Шукати став іди другий."

 Сашко ще більше затрусився

 Та все ж сказати насмілився:

 "Широка річка й незлоблива,

 Усіх пускає в простір свій.

 З якого ж це, скажи ти, дива 

 Не можу я купатись в їй.

 Та й не написано на ній, 

 що ти є власником єдиним."

 Почувши мову цю сміливу,

 Вовка відчув крові приливи:

 В кишенях руки зачесались

 і в них уже не зоставались.

 "Так себто я брешу!

 Тут Вовка заревів,

 Як той ведмідь,

 Що їсти захотів.

 "Та зараз як тобі я вріжу,

 У пику цю твою бестижу,

 Що будеш далі, ніж живеш, 

 І більш до річки не прийдеш!"

 Він ще хотів щось ісказати, 

 Угору руку підійняв,

 Та й так завмер, я і стояв.

 Йому здалося, що на плечі 

 Булава впала із небес.

 Який же болячий процес!

 Він обернувся несміливо

 Й побачив ось якеє диво:

 Якраз навпроти прямо "ямку",

 А трохи вище і "полянку".

 Нерівну, правда, а бугристу,

 І шкіру дуже золотисту, 

 Широкі плечі, сильні груди, 

 Й мускулатуру всюди-всюди.

 Цьому вояці стало млісно, 

 Й схопивши ноги в руки, звісно,

 Він дременув скоріш в село;

 Його як наче й не було:

 Чи то корова язиком злизала,

 А й навіть п*яти не блищали.

 Історія ця не нова,

 Не діють на Вовків слова.
 якщо людина слів не розуміє, 

 То заслуговує на батога.